Ольга Кобилянська – Земля
З його вікон падало матове світло, і ліниво розпростирався довжезний сад за ним. … Світло горіло, як перше, а в кутах ховалася темнота. … Між іншим, був тут і дурнуватий рудий Ілія, якого ненавиділа задля його лінивства і глупоти, який одначе все мусив знати, що вона діє і говорить. … Пропало вже в ній все світло.