Результати пошуку слова: Силует

Силуетом, який не набув ще денного забарвлення, височіла двоповерхова, у східному стилі, будівля обсерваторії. Знімки, передані фототелеграфом, були невиразні, проте на них, на тлі попелясто-сірого неба, вимальовувались темні снарядоподібні силуети. Верхню частину щілини заступав циліндричний силует телескопа-рефлектора.

Він був усередині, обережно ступаючи по землі, як раптом зрипнули двері, і, перш ніж спалахнуло світло, перетворивши силует на чолов’ягу в майці, Жак почув хрипкий голос. Ліхтар згас, черевань знову став силуетом, одначе тваринки вже не було. і тоді всі побачили силует, який мерехтів над яром, то з’являючись, то зникаючи.

Скрізь по всій Україні — на стовпах, на стінах, на транспарантах — чорний силует голови Ґонґадзе. І третя відмінність: намет, символічний намет Ґонґадзе, з тим уже знаковим силуетом його голови. між нами стоїть тінь матері і зграбний силует цієї жінки. В іншому силуети рухаються в танці.

Десь унизу під нами — напереріз — гримотить залізниця, над нами в темряві теж залізна гуркотнява, там по мосту, серед плетива металевих конструкцій, безперервно пролітають силуети машин, проскакують на шалених швидкостях, з ночі — в ніч, з туману — в туман…

Ще — силуети гір праворуч. В сутінках світання, крізь сріблястий туманець з графічною чіткістю виділявся її силует. Ніби в ураганному вітрі, темними силуетами пролітають голі дерева, казарми, кірхи, пакгаузи… Коней силуети. В місячнім диму-паволоці віддалено їхні силуети пасуться…

У полі можна було роздивитися нечіткий силует будинку, оточеного тополями, його ґанок був освітлений, і перед ним зупинялися автомобілі. Хоча він не міг розгледіти деталей, а лише силует, який підіймався над освітленою ділянкою землі, тварюка виглядала такою страшною, що Берлах боявся поворухнутися.

Проміж ХПЗ, «Серп і Молот», ХЕМЗ, тракторний, кудись в далеч, на Чугуївський тракт, стелеться їхня путь… Духнович, оглянувшись востаннє, ще бачить на мосту силует матері серед інших матерів, і все, що йому хотілось би сказати їй у цю мить, тільки клекоче в ньому, душить його, обпікає.

Далеко на пагорку йшли двоє, їхні темні силуети були ясно видні на синьому тлі неба. В її світлі кожна постать товаришів, які йшли попереду нього, відкидала велетенську тінь, яка пливла по стінах, перестрибувала з одної на другу, вигиналася на стелі, ламалася найфантастичнішими силуетами і набувала найпримхливіших обрисів.