Skip to content І тільки місяць над ним – живий; той місяць сліпить, пливе по чорно – синій емалі, зазирає в душу, бентежить її, як давній знайомий, як свідок давно забутого, рідного, ось тут – тут пережитого… У віччу темніє й плавають жовті, сизі, червоні кола – то таке сліпуче, нестерпно сліпуче сонце. 