МЕДНІКОВА Марина – Зірка, або терористка Posted on by / 0 Comment Справді, за сорок хвилин квартира сяяла, білизна сохла, вікна блищали, килимки упокоєно лежали, а пахощі борщу з чорносливом збуджували смакові рецептори всього під’їзду.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван Семенович – Кайдашева сім’я Posted on by / 0 Comment Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві.
ДМИТРО БАГАЛІЙ – Історія Слобідської України Posted on by / 0 Comment Уживали тут і сохи, а також рала для м’яких піскуватих земель; або для другої оранки під озим, а то й по нужді.
ЮРГЕН Анна – Голубий Птах, названий син ірокезів Posted on by / 0 Comment Голі жердини, на яких сохли колись качани, витріщилися на нього, наче пусті ясла: всі запаси маїсу були давно з’їдені.
РУСТАВЕЛІ Шота – Витязь у тигровій шкурі Posted on by / 0 Comment Кипарис квітучий сохне у журбі на чужині, Каже він: «Кристала серця не вернути вже мені!» Я палаю через нього – горимо ми з ним в огні».
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович – Добрий диявол Posted on by / 0 Comment Десь добре сохло сіно в таку спеку, а в Яковенка пересихало в горлі від спогаду про сіно і про… Ох, Варко, Варко, не треба про тебе згадувати, бо ти далеко і нічого не знаєш і вже…
ХЕМІНГУЕЙ Ернест – Райський сад Posted on by / 0 Comment Девід подивився вниз, на великий круглий відбиток слонової ноги й побачив утоптану в землю віть папороті й зламане стебло якоїсь трав’янистої рослини з квітками, що сохли на гарячому осонні поза прим’ятиною.
Оксана Забужко – Казка про калинову сопілку Posted on by / 0 Comment В недовгім часі це й помічено було — один із недавніх Ганнусиних сватачів, що по сватанню зачастив до корчми, де всім захожим виставляв корчика й розповідав на все горло, яке то дурне діло — сохнути за дівкою, сього ж цвіту по всім світу, на котру свисне, та й побіжить, —
Крістоф Рансмайр – Останній світ Posted on by / 0 Comment …зневажена німфа/ Криє обличчя своє, у відлюдних печерах ночує./ Пристрасть не гасне, проте; роз’ятрює душу й зневага./ Тіло понишкле підточує туга їдка, невсипуща./ Сохне і шкіра на ній, соковитий рум’янець неначе/ 3 вітром кудись одлетів, залишились кістки тільки й голос/ Голос живе, а кістки, переказують, стали камінням…/ Чують…
