Результати пошуку слова: Спека

Стояла нестерпна спека. … Над цими стовписьками стояли спека і галас. … –  Спека поплутала твої думки, старче, – … Бенкет відбувався за бенкетом, розвага за розвагою, хоч надворі стояла нестерпна спека. … Нестерпна денна спека поступилась місцем нічній прохолоді; в чистому повітрі не було сірої пилюки, що забивала подих і роз’їдала очі.

Спека страшна. … Спека пекельна. … Спека то вибухає грозами, то плавить асфальти. … Спека. … Я не мав чогось особливого йому розповісти — місто, спека. … У серпні спека ще спекельніша. … Спека патологічна. … Ніби змістилися полюси — у Скандинавії спека, у Барселоні град. … І хоч яка спека цьогоріч, урожай зернових небувалий.

Піски, спека і вітри! … Багато років тому він, Ігдір, стояв тут на розвідці, коли башту засипало пісками, коли басмачі слали кулі, а люта спека – спрагу, і витримав. … Але чи то безсоння, чи спека сьогодні зробили мій мозок в’ялим, як дохла риба. … – Це спека, Ніно… Поглянь на Біма!

гукнули Оверкові хлопці,, неподалік заіржав від болю кінь, кружляючи на місці, спека й задуха упали на степ, і на обрії стояли блакитні вежі південного неба. … Хлопчак став колупати з досади шаблею кавуна, спека дужчала й дужчала, Андрій не опускав руки, кров текла в рукав, він стояв перед братом Оверком, готовий до всього.

спе́чно – присудкове слово (спека) незмінювана словникова одиниця

Зелений гористий берег, що стрімголов падав у річку, полуднева спека у блискучих затоках, привали у прохолоді вербових і тополевих гаїв, дзеркальна поверхня річки, в стократ ширшої за Джуніату, заповнювали години під ранку до вечора. … Порівняно з вологою задухою лісу, суха спека галявини дихнула, немов щойно відчинена піч.

Остюковi не подобається банджо – звуки стогнуть i ниють, це спека й задуха коливається на струнах банджо. … Одразу – спека. … Сморiд, рев, пара i спека вихрилися вгору, до пробитого скляного даху. … Вибухнула навкруги нього спека. … Спека й сморiд. … Спека, гуркотнеча, сморiд, жага, пiт.

Ви бачите, що сонце ще височенько і спека стоїть велика, тільки й чути, як сюрчать цикади в оливині; іти зараз абикуди було б вельми нерозумно. … Сонце тим часом схилилося вже на спадень і спека попустила, коли панночки й кавалери скінчили свої оповідання.