АНДРІЯШИК Роман – Люди зі страху. В облозі
А я бідний, безталанний, Степ широкий – то мій сват, Шапка, люлька – вся родина, Сивий коник – то мій брат… – … А Степан…Степан нехай їде. … Степан нехай їде. … Степан поїхав. … Котрий Степан? … – А Степан поїхав, Повсюдо. … Лиш би де зіпсувалась, бо жінка – що степова мімоза: невінчана – золотко, заміжня – нудьга.