Результати пошуку слова: Степ

А я бідний, безталанний, Степ широкий – то мій сват, Шапка, люлька – вся родина, Сивий коник – то мій брат… – … А Степан…Степан нехай їде. … Степан нехай їде. …  Степан поїхав. …  Котрий Степан?  … –  А Степан поїхав, Повсюдо. … Лиш би де зіпсувалась, бо жінка – що степова мімоза: невінчана – золотко, заміжня – нудьга.

Було їдеш до Кременчука, а там же ще степи на Бессарабію. … Виїдеш було в степ, а степ широкий!.. … А було небо і степ України. … У степу на машинах. … Вантажна машина у степу серед безбережних бавовникових полів, і вона на ній стоїть, вся спрямована в майбутнє. … Один з персонажів хоче, щоб у майбутньому було багато звіра в степу і птиці.

Ми діти вкраїни широких степів, Ми завжди готові до бою, За правду, за волю, за славу батьків Наш прапор леліє горою. … Це була здорова, червонолиця, з великимй овечими очима в довжелезних чорних віях, доросла дитина, як справжній син басарабських степів, наївна й довготерпелива.

Жаловались миряне і попи благочестивії тілько далеким своїм землякам – козакам запорозьким, которі, живучи в диких степах, за порогами, старшину свою самі з себе вибирали і гетьману коронному узяти себе за шию не давали. … І звелів одвітовати по-запорозькії: «Козак з Лугу», бо запорожці здоровкались, мов хиже птаство на степу.

Через увесь повіт розіслалися його лани широкополі, виграючи на сонці запашними степами, хвилюючи колосистим житом, пшеницею. … Співучі пташки ціле літо невгавають у його садках-лісах; табуни коней, череди скоту, отари овець оголошують своїм гуком вільне повітря степів. … Чи їм ніде серед степів прогулятися?

Стримано і журливо всміхався по-хлопчачому припухлими губами, та й весь був просто хлопчаком, у якого тільки очі виказували, що смутки і тривоги, злидні й переживання не обминули юнака ані в єлисаветградських степах, де проминуло отроцтво, ані по убогих притулках київського студентського існування.

Подруга комендантка похвалила мене і вручила приз – портрет Степана Бандери. … Степан дивився на мене зі співчуттям. … – Степанчику, миленький… … І перед очима чомусь постає Степан. … – Степане… … – Степанчику… … – Степане… … Я твоя, Степане… … – Степане… … – Степане, Степане… … – Степане….

— Патрокл Степанович? … А я нищечком повітку відчинив, та на коня сів, та й гайда в степ… … — Патрокл Степанович та ще хлопець… … Піймано одного серед степу, як уночі хотів забрати коні, та зараз же кийками його і вбито! … та й то бувало на степу: хлопці пасуть, не доглянуть, а воно й поведе.

Сивоок вже й до того багато разів бачив гори, та були вони або ж занадто далеко, або ж щедро заселені людом, а де люди, там діяло Какорине золото-срібло, отож для втечі мав шукати чогось іншого, а чого саме – не відав гаразд, перепробувавши і степ, і пущу, і камінь.

Рід таких іменників визначають за співвіднесеністю їх із займенниками він, вона, воно або за сполученням із займенниками цей, ця, це: цей степ (він) – … набувають обидва іменники: друже Грицю, колего Степане. … набувають обидва іменники: сусідко Ганно, добродійко Любове, друже Грицю, колего Степане.