ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
І чутиме, можливо, лікар тупіт безлічі ніг, однотонний, безнастанний, наче земля – степ неозорий, а народи – кінські табуни. … Сонце було велике, як після того, коли повернувся з останньої подорожі з Константинограда; тоді помер у дорозі його приятель Степан, і він мав доставити його здобуток Степановій родині.