Skip to content Всі ж бо ми, хай і «діти-малолітки», потаємно закохані в неї, і не одному з нас мріялось, як він швидко виросте, порівняється своєю дорослістю з Надькою, і тоді ось такий уже, як рівня, як суджений, їй руку подасть, наздогнавши свою мрію не-відкрасованою. Знала: не дано їм прожити життя як у всіх, і раптом, розчулена від тієї тиші і спокою, що лежали навдокіл, відчула вдячність, що її суджений, ступивши в якісь незбагненні для неї сфери, не відштовхнув її, а так само хоче відчувати поруч зі своїм плече її – заради такого, подумала вона, можна згодитися… 