Skip to content Ой Сташе, Сташе… І негадано, вже дійшовши до самої дзвіниці, вона почула тихий сумовитий голос, що вхопив її за серце й одразу почав одводити від нього болі: Світи, світи, місяцю, Ще й ясна зоря, Просвіти доріжку Аж на край села, Просвіти доріжку Аж на край села, Аж до того двору, Де живе вдова. 