Ольга Кобилянська – Земля
Скоро лише гульба розпочалася, пересунувся він незамітно до Докії, своєї найближчої і найщирішої сусідки, кивнув до неї приязно головою і сказав півголосом: – … Між тими останніми – бабусі, білоголові Марійчині сусідки, що, мов загублені тіні, вешталися селом. … – прошептала турботно Докія до сусідки.- Не шкода дівчини?