Загребельний Павло Архипович – З погляду вічності
Там підсунув мені м'якого стільця, сам узяв такий самий стілець, підсмикнув свої напрасовані новісінькі штани, і, як то пишуть, «шановний тягар його тіла покірно прийняли пружини сидіння». – … Але мені хотілося в такий спосіб подратувати Токового, показати свою незалежність, знехтувати його становищем.