Skip to content А Мар’яна Не до пана Виходила гуляти, Не до пана старого, Усатого, товстого, А з Петрусем В гаю, в лузі Що вечора святого – Розмовляла, Жартувала, Обнімала, мліла… А іноді усміхалась, Плакала, німіла… «Чого ж плачеш, моє серце?» Петро запитає; Вона гляне, усміхнеться: «І сама не знаю…» « 