Skip to content …щось типу зараз, зараз, я зараз – і прожогом вискакую через наступні двері, що б не підстерігало мене там, за ними, я ще чую спиною, як він гукає Юрік, не бійся, вони не триперні, але це вже останнє, що я від нього чую, далі мене цілком поглинає тиша, уявляєш, вистачає закрити за собою двері, як раптово все обривається і настає цілковита… Не дзвонив і не приїжджав — ні на вихідні, ні на канікули; поривалися перевідати, але він їм забороняв, віднікувався, а то й просто брехав, що його не буде, не потребував нічого, все мав, авжеж, досхочу; іноді все-таки приходив до залізниці, триперонної станції з монументальним вокзалом, що світив дірами, і зіркою на фронтоні. 