Skip to content І, махнувши рукою, дам драла через цвинтар у яр, до отих щасливих на ясну, теплу солому; і тількощо почну, було, вовтузитись у соломі, як ідуть два “псалтирники”, беруть мене, раба Божого, за руки й вертають “вспять”, себто ведуть до школи. …
Іноді принесемо таки дещо в школу, а іноді й так насухо прийдемо, тілько що не голодні. Видали їм новенькі хакові пілотки, новенькі, теж хакові, гімнастерки з натороченими товстою білою ниткою кишенями на грудях (не по дві, як у військових, а по одній), штани, черевики, широкі брезентові паски підперезуватися, навіть шкарпеток, про які ми тільки чули, по дві пари. Печеться тільки про себе. …
Так само, як той, хто здаля дивиться на райські квіти, не чує їхнього запаху, а тільки вірить, що вони дихають чудовим якимось духом. …
Ти бруд, а він твоя краса, образ і план, не твій образ і не твоя краса, оскільки не від тебе, а тільки в тобі й утримує, о пороху і ніщо! 