Skip to content Ти показав мені мене самого… Х Невже ж ти жив, мій брате, іскро світу, Що з матернього серця засвітилась, І се було угодно Магомету, Щоб жінка та, мов тінь, мені явилась, Та тінь свята, що і в юдолі смерти Свого синка, зітхаючи, шукає? …
Коло мене щось мов ходить… Чи тінь, чи людина? то вдуваючи їх досередини, то видмухуючи надвір, а то раптом підкидаючи вгору, до стелі, схожої на глазурований весільний торт, і, коли вони опускалися, по килиму винного кольору перебігала тінь, мов жмури, зняті бризом на морській гладіні. …
Тінь дерева раптом упала на росу, й невидимі птахи заспівали в синьому листі. У цю мить велика тінь затулила небо, яке досі видніло крізь вийстя печери, і в ньому з’явився бік машини – сталевий, гладенький, густо покритий заклепками. …
Всередині уламок був тьмяний, проте, коли пильно вглядітись, там можна було розрізнити якусь циліндричну тінь, обмотану, наче змією, шнуром. 