Ольга Кобилянська – Через кладку
Коні летять, дзвінки товчуться на їх хребтах… А вокруги зима мовчить, біліє… У двері хтось застукав несміливо, а коли я просив увійти, то вони отворились звільна, й увійшов, чи не всей укритий снігом, малий Нестор. … Я — щоб увійти в свою гарну теплу хату. … Мов електричним ударом діткнена, жахнулася Маня й попросила увійти.