Skip to content
Я випив багато вина, а потім кави й стреги[3] і, захмелівши, все пояснював, як ото в нас не виходить те, чого ми хочемо, так-таки ніколи не виходить. …
Ми рушили знов, та тепер, побачивши завидна те просування, я зрозумів: якщо ми хочемо колись добутися до Удіне, нам треба збочити з шосе і їхати навпростець полями.
– Усiм нам вiльно робити те, що ми хочемо, – …
– Усiм нам вiльно робити те, що ми хочемо, поки ми не завдаємо шкоди нiкому iншому, – …
Усе, що хочемо. …
Ми автоматично випромiнюємо сигнал, хто ми є, i щохвилини запитуємо себе: чи справдi ми робимо те, що хочемо, i робимо це тiльки тодi, коли самi собi вiдповiдаємо: «Так».
Розуміючи, що національно-визвольна боротьба в Московщині триватиме, радив: «Ми, москвини, хочемо того, чи не хочемо, будемо змушені віддати те, що ми загарбали грубою силою. …
Ми, більшовики, хочемо братського, вільного союзу всіх народів. …
Мусимо якийсь час терпіти голод і холод, якщо не хочемо бути рабами капіталістів.
