Skip to content кажу, що якби устав хто–небудь з дідів наших, що годів сімдесят як упокоївся, то і не пізнав би, що воно є таке, не розібрав би, де город самий, а де слободи, що геть за городом були, як ось Митрівка, Гончарівка, Панасівка і усякі прочі. Моє ж серце, як тільки я прокинувся, лине до свого карбу [Ковалинського], я почав міркувати сам собі так: ми, урні і нещасливі, обурюємось, якщо хто–небудь з нас, за зви-айним уявленням, живе в злиднях або скромно, не маючи ніякого чину, тоді як одна доброчесність робить щасливим і зберігає щастя. Не дивуйся,- каже,- тому, читачу, бо й тобі те ж буде: нерівними на світ народжаємось, а рівними вмираємо!» А там іще який-небудь пан просить, хто читатиме підпис, то промов, каже, ідучи мимо, благе слово: «Боже! 