Skip to content Десь отак на десятій годині праці, коли все тіло вмлівало від тяжкої втоми, а спину неначе тиждень гупали ціпами молотники, коли за один ковток води, за одну мить відпочинку, чи за одну затяжку махорки, здавалося, віддав би всю рештку життя, я, скориставшися з того, що мадяра… І все це покривала й справді солодка, якась несвітська музика дудок, від чого дяк відчув, що тіло його ціпеніє, напружується й бубнявіє, що срібне молоко наливається в нього, як у дзбан, і починає в його тілі бродити, закручуватися, закипати – що в голові, що в грудях, а що в паху. 