Результати пошуку слова: Чий

КУЛІШ Пантелеймон Олександрович – Чорна рада

Posted on by / 0 Comment

– гукнув тут, як із бочки, чийсь товстий голос. … Чий же се голос?» Біжить у хату, одчинив двері, аж так! … – Моя дорої а – до чийогось порога, моя стежечка – до чийогось сердечка. … – крикнули дівчата, скоро розчинились ворота.- Чий же то сивий кінь у дворі стоїть?

РОМАНЧУК Олег – Зоряний кристал

Posted on by / 0 Comment

– почувся з натовпу чийсь вигук. … – наче блискавиця шаснула, розтяв тишу чийсь радісний вигук. … почувся у відповідь чийсь насмішкуватий голос. … –  Правити повинні кращі з кращих, чий розум і досвід можуть прислужитися народу, – … – раптом заверещав чийсь надтріснутий голос.

ЩЕРБАК Юрій – Хроніки міста Ярополя

Posted on by / 0 Comment

Бо кінчаються довгочасні сутінки мого життя, і вже кручі над Богункою вкрилися снігами, й засклилися лісові озера, і чийсь голос мовить мені: час уже, брате, час! … І чийсь жорстокий голос, далекий, наче голос того небесного диспетчера, що відправив літаки в осіннє небо, промовляє згори свій остаточний присуд: –

Валерій та Наталя Лапікура – Поїзд, що зник

Posted on by / 0 Comment

На другому поверсі старовинного особняка хтось грає на фортепіано Ф.Шопена… І всю цю ідилію обриває чийсь моторошний крик з будинку навпроти. … Коли ж до потрібного столика залишилося пройти усього кілька кроків, чийсь владний голос із виразно командирськими інтонаціями гаркнув: –

РУДЕНКО Микола – Ковчег Всесвіту

Posted on by / 0 Comment

Так розумний батько навчає дитину, намагаючись наштовхнути на думку, щоб дитині здавалося: думка прийшла самостійно, без чийогось спонукання. … Важко навіть сказати, чия то була кров і чий піт – у Прокопа також з’явилося чимало подряпин. … І якби не з’явився поет-про-рок, чий вірш вона прочитала, українці щезли б як нація.

РУСТАВЕЛІ Шота – Витязь у тигровій шкурі

Posted on by / 0 Comment

Милувавсь я, що в Фрідона дух звитяжця не загас: Бився лев, чий лик – мов сонце, стан – алое, цвіт окрас. … Десять день в путі пробудеш ти, чий лик – рубіни ярі. … Автанділ, Фатьму зустрівши, чує зойк її палкий: «Той, чий стан, немов алое, смерть несе душі моїй».