Результати пошуку слова: Чомусь
Нестайко Всеволод – Супер “Б” з “фрикадельками” (збірник)
Але Дмитруха чомусь сказав: – … Це чомусь відбувалося на вокзалі й обирали його не люди, а… чемодани. … Вовці чомусь згадалося, як він одного разу влітку випадково зустрів Марію Василівну в Ботанічному саду. … Але Марія Василівна усе чомусь забувала викликати Вовку. … Людей із нього давно виселили – мали знести, але чомусь не зносили.
Володимир Винниченко – Записки Кирпатого Мефістофеля
Він підліз до самого вікна і блідо посміхаючись, неначе пійманий на чомусь стидкому, не кліпаючи дивиться мені в лице. … Чоловік сеї співачки — адвокат, але практикою чомусь давно не займається, воліючи жити на кошт своєї дружини. … Панас Павлович чомусь усміхається кривою, несмілою усмішкою й замовкає.
Люко Дашвар – Мати все
Устала з-за столу, тупцяла на місці, ніяково всміхалася, та чомусь не Стасу, а пацієнту з підбитим оком. … Глянула на неї вовком, наче та в чомусь винна. … І чомусь не засмутилася. … Спробував уявити, який тепер Платон, і чомусь побачив його на вітру: сильні руки, довге волосся тріпотить, груди голі.
Олекса Кобець – Записки полоненого
Вечері нам кухні чомусь не варили, про обід, розданий давно, в далеко минулій дорозі, встигли вже забути, кортіло полізти до торби по сухарі, але чіпати "недоторканий запас" суворо заборонялося. … Поки аж хтось не почує й не обізветься, точного бо місця розтащування штабу в полку не знали й чомусь не повинні були знати.
Ремарк Еріх-Марія – Три товариші
потім ковтнула трошечки, бо ж мене завжди чомусь нудить… … Хіба тільки на чомусь гарному… … При цьому всміхалася так, ніби в чомусь завинила – хотілось сподобатись… … Це щоб на чомусь іншому не потрапити на слизьке. … Дерев'яні ворота чомусь не відчинялися, я перестрибнув через них і прожогом кинувся в кімнату.
Френсіс Фіцджеральд – Великий Гетсбі
Я чомусь уявляв собі містера Гетсбі вже немолодим рум'яним товстуном. … — Чомусь ми завжди мусимо іти перші. … Вечеряв я звичайно в Йєльському клубі — чомусь для мене це була найбезрадісніша година дня, — … Певно, вона виявила тактовність, полишивши Дейзі, але мене це чомусь роздратувало, а від її наступної фрази аж пересмикнуло.
Михайло СТЕЛЬМАХ – Чотири броди
пробурмотів уже дверям і чомусь поклав на них руки, потім подивився на їхні темні ковші, стиснув їх і почув, як у дуті озвалася тоскність минулих років. … дивиться на вдову і чомусь пригадує ті вечори, коли отут на ставку жінки перуть шмаття і годують немовлят грудьми, що стікають молоком та місячною дрімотою.