Остап Вишня – Думи мої Posted on by / 0 Comment — не знає N духу української мови, її аромату, її душевно ніжного-ніжного трембітотону, її колискової душі, чебрецевих її пахощів, її тремтіння, її шелестіння, її бриніння…
МИРНИЙ Панас – Лихо давнє й сьогочасне Posted on by / 0 Comment Де вона була – не знала: під нею солома шелестіла, на ній рядно лежало… То, певно, був якийсь захист, бо чутно, як дощ шумів, а кругом неї було сухо.
ГРИГІР ТЮТЮНИК – ВОГНИК ДАЛЕКО В СТЕПУ Posted on by / 0 Comment Форма шелестіла від ходи, аж порипувала, на че накрохмалена.
Оксана Забужко – Казка про калинову сопілку Posted on by / 0 Comment завчасу, шелестіло поміж себе жіноцтво, осудливо бгаючи губи (якщо тільки не траплялась серед гурту яка щира молодиця — вдарити руками в поли: та чи не тю на вас, баби, чого се ви розкаркались, як гайворони на сніг, завидки беруть на людські діти, що свої невдатні?!),
ЄФРЕМОВ Іван – Зоряні кораблі Posted on by / 0 Comment Тонка береза шелестіла й схилялася над танком, наче невтішно сумувала.
Стендаль – Червоне і чорне Posted on by / 0 Comment Поринувши в невиразні й солодкі мрії, такі незвичні для його вдачі, тихенько стискаючи жіночу руку, що зачарувала його своєю довершеною красою, він у напівзабутті слухав шелест легкого нічного вітерцю в липовому листі і далеке гавкання собак коло млина на березі Ду.
Астрід Ліндгрен – Малий і Карлсон, що живе на даху Posted on by / 0 Comment Він чув, як брат і сестра сміялися та шелестіли папером за дверима, і аж лопав з цікавості.
КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло – Тіні забутих предків Posted on by / 0 Comment Але ліс наливала така глибока тиша, що шелестіння сухих гіллячок, об які терся плечем, здавалось йому голосним лускотом пня, що валився, стятий сокирою, в лісі.
