Skip to content На голові моїй вже й так прокльони тяжать, немов залізна діадема, сплелися над чолом слова вразливі, немов гадюки над чолом Медузи, шиплять вороже, труять, глушать розум… Іди, збери своїх рабинь, звели їм кітари й флейту взяти і музику збратати з ніжним співом, може, сон і мрію золоту вони накличуть… Перед ним – драбина, внизу – коловорот, збоку – стіна, на якій висять прищепи, стискачі, кайдани, чепи, рвачі, маски з двома рогами й залізними дудками н роті, колодки, миси на ніжках для сірки й олива, канчуки-четверики й трояки з залізними нацвяхованими булавицями, гачками й шипами, вірьовки, кинджали й гроти з криці [5] – 