Результати пошуку слова: Щем

ЩЕРБАК Юрій – Хроніки міста Ярополя

Posted on by / 0 Comment

…бажаний не прийшов, і злагода в його душі не відновилася: знову налетіла та аура, те відлуння якихось далеких припливів та відпливів, вітерець не теплий і не зимний, а – щемливий, неочікуваний, і тоді наш герой востаннє спробував звільнитися од сеї напасті: він почав бгати своє обличчя пальцями, мов тісто, бо колись бачив, що так роблять…

ЗАРУДНИЙ Микола Якович – На білому світі

Posted on by / 0 Comment

Він плакав не від болю, хоч і щеміло плече, а від образи. … Ти йди, може, вибереш яку… Платон перескочив через перелаз, а Коляда ще довго стояв на вулиці, і в нього чомусь щеміло серце… Побачивши гостя, Степка зойкнула і швидко прикрила рукою рота.

СКОРИН Игорь – Хлопці з карного розшуку

Posted on by / 0 Comment

Самостійність несподівано приносила радість, але іноді трохи щеміло серце: нема поряд батька, не стало буркотливого піклування матері, залишився він, Сашко, сам-один… Але віддаватися самотності в своїй новій квартирі йому не довелося. … Скоріше, це була й не заздрість, а щемливе відчуття втрати.

Юрій Андрухович – Перверзія

Posted on by / 0 Comment

Саме тоді, як відшумлять останні, до щему п’янкі гуляння, відлунають оркестри і хори, злетять кольорові повісма з балконів і церковних брам, згинуть леґіони світових волоцюг і заїжджих клерків (які нині дивним чином уже ніяк не різняться між собою — от прикмета!),

БІЛИК Іван – Золотий Ра

Posted on by / 0 Comment

Од насування невідворотного та з гострого жалю до себе йому щеміло в очах, він одвернувся на схід і спробував побачити в темряві ту невидиму риску, де мали сходитися небо й вода. … Але видіння невтримно танули, натомість повіки Хатмасатава набрякали щемким вогнем, а той вогонь поволі переливався в груди й забивав дихання.

Гнат Хоткевич – Довбуш

Posted on by / 0 Comment

— Ає… питаєтси… «А де гєдя?» А я все кажу: скоро прийде… скоро прийде… Щеміло серце, думаючи, що не скоро цес гєдя прийде… А може ще так трафитиси, що приведут… Якби ще не той піп проклятий, то, може би, нічого й не було. … І якось зразу це почуття порожнечі не було таким яскравим, таким щемливо–дошкульним, таким виїдаючим.