Ольга Кобилянська – Через кладку
Він ніс склянку з свіжою водою для цвітів і з тою самою уважністю, з якою займався щойно недавно своїми метеликами, вкладав тепер цвіти у воду. … Чогось подібного не сподівався з уст щойно чи не вчорашнього матуранта почути. … мов оправдувалась, неначеб ми щойно вчора розійшлись, і між нами не було «забуття» й «розлуки», чи не навіки.