Результати пошуку слова: білити

білі́ння1 – іменник середнього роду (від: білити) відмінок однина множина називний білі́ння родовий білі́ння давальний білі́нню знахідний білі́ння орудний білі́нням місцевий на/у білі́нні, білі́нню кличний білі́ння*

– Прийшла білити. – Білити?! – – А хто тобі сказав білити? – Побілити до свята треба. Це добре, що ти захотіла побілити. – …то хто сказав тобі білити в сільраді? – То хто тобі нарадив іти до мене білити?

В цей час жінки загриміли в класах столами, підсовуючи, щоб легше було білити. Після того дощу люди мусили наново обмазувати хати, бо з білих вони стали рябі, і це було всім напрочуд, адже звикли білити хати перед великоднем. –  Де ж його білити, коли тато помирають, –

Поминальні дні, коли вшановували предків, також випадали на суботи: Хомину, перед Трійцею, Переддмитрову, Передкузьмину, Передмихайлову… Тому в суботу забороняли золити полотно, готувати відвар із дубової кори — щоб вичиняти шкіри, мазати чи білити в хаті.

Ще й не видано, й не чутно, щоб таке було хапане весілля: шити, мити, білити – завтра Великдень!

– Ще б, може, хоч трохи огляділась, а то шити-білити, завтра Великдень.

Після смерті Ягорихи ніхто цієї хати не чепурив, стояла дощами оббита, бо хоч Катратий ніякого діла не цурався, однак вважав, що братися йому за щітку й самому білити хату незручно, жіноча це, мовляв, робота.

Волочити, волокти, свистіти, свистати, рости, ростити, лізти, лазити, білити, біліти, стукати, стукотіти, хропіти, хропти, їздити, слатися, стелитися, гуркотіти, гуркотати, везти, возити, полоти, нести, носити, краяти, кроїти, стерегти, сторожити, колихати, чистити.