Результати пошуку слова: він назвав мене
Валеріян Підмогильний – НЕВЕЛИЧКА ДРАМА
Він обурено назвав її каменем, безсердечною дівчиною, не здібною любити взагалі й зокрема «по-справжньому», та й пішов собі геть, як і багато інших. … І потім він почне мене лікувати. … — Марто, це він на мене… розгнівався? … — А вам хотілося б, щоб він мене переконав? … Але ж він цілком здоровий і не кликав мене! … — Він вернеться до мене. … «Може, він теж у мене закоханий?» —
КЛАРК Артур – Колиска на орбіті
Він мене не слухатиме. … – Він змусив мене признатись, що я маю звірів, а потім сказав: “Ти повинен позбутися їх”. … Том назвав цей етюд “День ракети”, він змалював лише один день звичайнісінької провінціалки, вона живе в своєму домі, як жили її прабабки, виховує дітей… небувалий розквіт науки, грім космічних ракет, – … Він супроводжує мене скрізь. … Джім мовчав, і з цієї мовчанки стало ясно, як він мене зневажає, –
УЕЛЛС Герберт – У безодні
“Він у мене, звісно, дивак, – … – Він ніби оцінював мене. … Отоді він і напав на мене. … Це він дзьобнув мене в обличчя. … різко урвав він мене. … Може, читач і прийме цей доказ; принаймні для мене він незбагненний. … І знов висловив йому якнайщиріше співчуття, а коли він назвав мешканців Боунама віслюками, я додав, що вони “віслюки виняткові”. … так він назвав свій препарат – дедалі впевненіше.
ВЕРН Жюль – Незвичайні пригоди експедиції Барсака
Побачивши мене, він розлютився, витяг її і почав лупцювати, щоб провчити за те, що вона привела в його хату білу жінку. … – Як на мене, то він божевільний, – … Спочатку вони відвідали той поверх башти, що його він назвав “вуликом”; там були розташовані вісім капонірів чи комірок, з яких вилітали “оси”, а між цими комірками був розміщений запас картечі. … Ага, він вигнав мене, ваш батько!..
ЛЕМ Станіслав – Едем
Точніше, там є щось, але перший-ліпший анатом назвав би мене неуком, якби я спробував переконати його, що це мозок… Якісь залози, схожі на лімфатичні, а між легенями – в нього аж троє легенів – я виявив щось дуже дивне. … Коли я присів за генератор і він перестав мене бачити, то аж спітнів зі страху.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Неоднаковими стежками
Выходи же мне навстречу: жажду поцелуя!» Він добре знав, що перед ним сидять такі божі корівки, що пойняли б віри, якби він назвав своїми навіть Пушкінові вірші: через те він і був такий нахабний в брехнях перед дамами. … – Мене вже не тішить і те, що він мене кохає. … Невже він мене не любив, а тільки приставлявся і одруживсь зо мною так собі, аби напосістись на мою Деркачівку та загарбать її в свої руки?» –