Skip to content …язані з ними напівнаукові припущення сприйняли мало не як належне, само собою зрозуміле: “Якщо ми, люди Землі, збираємося здійснити першу космічну подорож, то чому хтось з інших світів не може прилетіти на Землю?” Повідомлення про незвичайну густину тіл ще раз підтвердило… …
Всі ми то разом, то поодинці дивилися в камеру, де повільно і незбагненно осідала ртуть. …
Кажуть, десь неподалеку, миль за п’ятдесят, випав радіоактивний дощ із ртуті, якраз над селищем на перехресті доріг. — Чи вона прийде, чи ні, те ще хто його зна,— не вдержав язика Денис,— а поки виходить так, що ти собі паном діло живеш, а ми на тебе робимо. …
— скрикнув Денис, але в цю мить Романів кулак ударив його по обличчю і припинив йому слова. …
А інші обставали за Дениса, кажучи, що такого, як Роман, і милувати не можна — де ж таки! …
— Як мені гарно, Романочку, що ми вдвох, і будемо вдвох увесь день сьогодні… Але з-над Калки нагло, немов наполошені хоробрістю русичів, вони вернули назад, і ось уже десятий рік минав, а про них не було нічого чути. …
Не забувай, дівчино, що там… той… твій Максим, і хто знає, може, ми один другому на що пригодимось. …
Він наведе нову силу на наші гори, і хто знає, чи ми тоді, другий раз, розіб'ємо її. 