ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Витікала відтак із мене мислена течія, скеровував я її до неба, де стоять такі сонячно-блакитні колодязі! … У західному окраї неба стояла сиза, понура хмара – десь хлющив дощ. … Федір перестав співати і, похитуючись, поколивався туди, де стояв незвичайно згорблений ігумен. … Я не знаю, що вчинити і де подітися.