Результати пошуку слова: зоряно

Та саме до неї професорська донька відчувала неймовірну душевну прихильність, і хоч як намагалася пояснити собі незрозумілу потребу перекинутися із Зоряною словом, пояснень не було. — Нам ще треба встигнути… Стас плентався слідом за Олегом і Зоряною до вітальні, все дивувався: — 

«Лікар Зоряного Флоту Евіза Танет і антрополог-лінгвіст Чеді Даан», – Наспівуючи ці прадавні слова на мелодію «Зоряного Раю», Чеді Даан увірвалася до круглого залу. В напрямку центру Галактики тьмяно світилася суцільна пляма зоряного пилу, яка сумно згасала в космічній безодні.

Із шкаралупи кокосового горіха – лампа, яку треба заправляти акулячим жиром і темного зоряного вечора ставити на камін або на стіл. З’явився хисткий здогад, що у повідомленні ніби чогось^ бракує: ні, не могла історія міжзоряного рейду звершитися так просто і буденно. Немає впину зоряному вітру.

Нарешті Шатров щиро подякував своєму зоряному Вергілієві,[3]повернувся до себе і ліг спати, однак довго не міг заснути. І водночас горде захоплення життям і.його вищим досягненням-людським розумом- проганяло страшний образ зоряного Всесвіту. Шатрова притягував череп мешканця «зоряного корабля», і він мимохіть торкнувся його рукою.

Ножа треба теж намалювати, вирішив Мартін, і так, щоб він виблискував при зоряному світлі. Вдалині, на тлі зоряного неба, вимальовувався кратер вулкана, вгорі плив блідий серп півмісяця, а низько в небі горів Південний Хрест. Мартін витяг з-під стола копію «Зоряного пилу».

І серцю без причини радісно стає — чи то від того, що вода подзвонює, чи тому, що на ліщині не тихне соловей, чи тому, що зорі прихиляються зовсім низько, плещуть під ногами, і людина йде по стежці у зоряному колі. Якось дзвінкого зоряного вечора зустрівся з Олександром Петровичем біля колгоспного ставка.

зоряної води! Є ж бо, мовляв, таке народне повір’я: коли корова «присушує», дає мало молока, то набирають води в дійницю, ставлять ясної ночі під зорями, хай простоїть так цілу ніч, а тоді корову напувай тією зоряною водою… — До зоряної води ще макухи треба, —

Нехай, припустимо, можна досягти швидкості світла, але навіть із такою швидкість до найближчої від Землі зоряної системи Альфа Центавра треба летіти 4,367 року в один бік, до Зірки Барнарда – 5,96 року, до Вольф 359 – 7,80 року і т. Невдовзі вона стала богинею зоряного поля.

І те, що виникає подібна думка, теж не випадковість… Поява людського мозку серед зоряного безмежжя – це необхідність, незбагненним чином здійснена необхідність. А таким: ось людина – яким же повинен бути Всесвіт?» Отож гіпотеза Всесвіту як Зоряного Кристала має право на існування.