Результати пошуку слова: оця-от

Оця рішуча, хижо наїжена, важко дихаюча Марта Пожежа — принцеса Еліза, ота рівновелична, безстрасно-холодна черниця?!

–  Отак же! … Отака путь… х-хе! … От нещастя! … от настало життя, – … "От, – … От i тепер: не одну, не двi голки загнав вiн i без того в уражене серце… Христя мовчала. …  Оця ще менi чепуруха! … Та як вам до ладу оця форма пристала! … –  Ви не повiрите, як менi оця спiрка у печiнках сидить. … –  Оце ще менi оця халабуда!

Автор «Отче мій! … І довго не хотів умирати… Кидається тепер от серцем мати – стара Чумачиха, а сама сидить нерухомо. … Ото стоїть свічечка на коливі – ото й був він. … Не може бути, щоб оця запльована й закидана недопалками («бичками») площа була колись молодою, а оці люди вміли сміятись!..

Отже всі вищезгадані причини, а також оця економична умова поставили Україну в дуже вигідне становище на мировій Берестейській конференції.

От візьмемо млинок: жорна гарні, а ручка – полова. … І серце відпочине…» Але якраз отой присмак перцю згодом надавав Олексиній каві абсолютно неповторного смаку. … –  Є ще четверта версія, товаришу підполковник, точніше, четверта, п’ята і шоста: оця третя особа є приводом для вбивства, організатором або співучасником.

Чотири сини небіжчика отця Петра – два священики, один диякон і один дяк – з здоровими пляшками в руках ходили поміж столами і підряд частували усіх. … – Ну, та й рання ж птиця оця молода матушка,– говорили наймички та наймити в пекарні,– будить нас ще до півночі,– не дала вволю виспатись.

Ось двотомне видання споминів "Проти червоних окупантів" видатного українського старшини Якова Гальчевського (подільського отамана Орла). … Посвідка з вашим підписом Деркачеві чи Петренкові нічого не скаже, як і оця моя посвідка з їх підписами – вам.

От тоді-то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло Києва. … От же вони вже й під Хмарищем. … От одчинились ворота. … -У такому, братику, великому случаю, як оця рада, що громада, те й баба. … – Будь же проклята оця година!

В гарненькій голівці Гаїнчиній оця штука — громадське добро — була якась занадто невиразна — от як туман: біліє, а підійдеш ближче — нічого нема, розвіявся, чи що.

отак, ніби із землі вигулькнув, кинувся до цебра, що стояв у кутку, зачерпнув горнятком і прискочив до Катерини. … – Отже, хочете завести справу на очарування?  … А то ходила, вибачте на слові, оця нечупайлиха зі своєю дурною невісткою, які саме крали дякового жупанця, повішеного ним на кілку.