Це покровительство можна пояснити ще й тим, що в космогонічній моделі всесвіту місяцьспівідносять із темрявою, водою, жінкою (на відміну від сонця, пов’язаного зі світлом, вогнем, чоловіком).
Весь світ довкола зарошувався від її плачу, а співчував їй місяць. Сльози текли й текли, і під той час тільки місяць міг їй поспівчувати. Забилась у бур’ян і злякано звідти зорила: світло розливалося все більше, місяць розрісся на півнеба і кипів, наче молоко. Здалося попикові, що бачить він крізь півпрозору стелю місяць і зорі.
Йдучи на південь і на південь, насамони за місяць дісталися страшенно високої гори. Трупи жінок пливли вниз річкою ще багато днів по тому, хвилі прибивали їх до берега ввесь наступний місяць тайграчіш, а з башт і бійниць південного муру так само чулося жалобне голосіння.
Вони раз на півроку приходять, двері виламують, здають її на місяць у психушку, лайно з квартири вигрібають, сякий-такий ремонт роблять і знову її туди запускають. Так тривало місяць–півтора.