Борис Грінченко – Під тихими вербами
III НА ПАСІЦІ Починало ставати душно, бо сонце давно вже звернуло з півдня. … — І все як зострінеться зо мною, то раз у раз словом займе, а я не люблю його й голосу. … Не сиди до півночі! … — озвався Зінько.— Щось я надумав,— не знаю тільки, чи до ладу буде моє слово. … Після півночі шморгала по бантині вірьовка, і він прокидався.