Ольга Кобилянська – Через кладку
Не словом — лиш мовчанням і поглядом, і те мене денервує… зворушує, її консеквенція нечувана, до того вона «гербова». … На зиму загартовані самі собою, вижидають у мрійному півсні між стужею й сонцем наближення весни. … Тут ви не маєте ані одного словечка ані півсловечка до сказання, — … Велике, горде слово!