ХЕМІНГУЕЙ Ернест – Райський сад
Небо після вітру було немов чисто вимите, і стояв ранній ранок нового дня наприкінці літа. … Тоді він усе пригадав, ніжно подивився на дівчину, прикрив простирадлом її смагле молоде тіло, легенько торкнувсь устами її уст, а потім накинув халат і, все ще бачачи внутрішнім зором сплячу Маріту, вийшов у вологий від роси ранній ранок.