Skip to content Такого не проспиш, до схід сонця ти вже па льотному полі, де небо навстріч тобі грає зорею, кличе в свою неосяжність. …
Ви помітили, Соню, як горе єднає людей? …
Ще вчора скніли, нудились по межах, а зараз нетямимось від щастя, ми іюрозбігались у травах, падаємо й качаємось, лящимо, залоскочеш, перекрикуємось. Хата їй здавалась такою тiсною та душною, город – курним та непривiтним, їй хотiлося на простiр, на безкрає поле, над яким тiльки вiтер грає та сонце пересипа золоти-,i промiнням, на широкi луки, що вкрила трава їх, наче шовковим килимом, у темнi кучерявi гаї, у непрохiднi ще темнiшi лiси, що здалека здаються такими синiми. Пiзнiше, коли сонце пiднялось високо над лiсом, роса опала, трава просохла i стежити за оленями стало важче, Ант вдивлявся навкруг так, що йому аж очi болiли, слухав так, що аж дзвенiло у вухах, втрачав слiд, знову знаходив його, знову втрачав. 