КАТАЄНКО Кузьма – Живі зустрінуться
Сонце зійшло червоне, криваве й ледве проглядало крізь завісу жовтуватого туману. … Світлішало небо, а в низині все ще тонуло в тумані. … У тумані вершники здавалися велетнями, а їхні шаблі кресали небо. … Ранок був туманний, крізь морок виднівся лиман. … Коли сонце висушило тумани, відкрилася далечінь.