Олесь Гончар – ЛЮДИНА І ЗБРОЯ
Справді, за мить у дверях з’явились її загорілі ноженята, спідничка біленька війнула. … На мить угледів за столом Мар’яну, збуджену, яскраву. … І в цю мить угорі, по фермах моста, лунко, залізно заклацали кулі. … І ще один упав, а він цілився знову по тих ненависних касках, бачив, як вони падали, і це тільки розпалювало його, він кожну хотів розщепити, розлущити власноручно, разом з черепом, який під нею ховавсь.