– Хтозна… До них підійшов Самсонов, приклав до губів палець, ніби до чогось прислухаючись. І, взагалі, ще хтозна, чого зажадають ці темні типи з нацистськими значками.
чого ж на майдані? Нічого не каже їй, але невимовлені слова тремтять, подібні до сполохів, насередині грудей: «Квітко моя!» – Згодиться; чого ж на майдані стояти? – хтозна. – Хтозна. І чоловіка пригощувала до зілля, він їв, хтозна що з ним зробиться, – – І хтозна, чи скоро кінчиться. – Хтозна, –
Далі від мене вже нічого не залежало. А це чого? – До чого ти ведеш? Нам ні до чого зайві проблеми. – Нічого не кажіть… Не повертайтеся. – Та нічого. Та й хтозна, як би вони повелися тоді. Хтозна, як би склалася моя доля, коли б не ця зустріч з Рашеллю. Якби не батько, то хтозна, чим би все скінчилося.
Нiчого цього не було! Нiчого цього не було! – Невже у такому великому морi нiчого нема? – Хтозна! I найбiльш яснолицi янголи покохали ух, внаслiдок чого ступили на шлях збочень. – Та хтозна… – Хтозна, раптом молодята неписьменнi!
На Землі не існувало вже більше нічого, крім пурпурно-червоного, сліпучого миготіння й гуркоту – оглушливого гуркоту, який не вщухав ані на мить і поглинав усе. Хтозна, а раптом куплю щось путнє. Хтозна, звідки це в мене, але я відчуваю: деякі з них виявляться незвичайними. Хтозна, що воно таке. – Хтозна тільки, –