Результати пошуку слова: щомиті

Для цього влаштовано було тут безліч потайних дверей, засідок, важезних запон із щільних тканин, піднятих під самі стелі галерей і переходів, звідусюди поблискували чиїсь очі, вловлювалося чуже дихання, ворушилися стіни, примари жили в кожній щілині, готові щомиті стати плоттю ворожою і ненависною.

— Тут і тебе щомиті може накрити, в криваве місиво перетрощить тебе разом з твоєю відвагою та хоробрістю, яких ти так і не встигнеш виявити! Вперше він бачив людські трупи понад дорогою і сам щомиті міг стати трупом. Десь там причаїлись ворожі кулемети, міномети, готові щомиті бурхонути сюди вогнем.

Тоненький прутик молодої вільхи гінко вивищувався над мертвою, і над саме її обличчя з вузького листка, виставленого, мов рука долі, нависла велика крапля роси, готова щомиті важко впасти.

–  Щомиті, – Здавалося, пташка щомиті готується стрімко злетіти – таких філігранно досконалих форм надав їй невідомий майстер. І такий організм пульсує щодень, щогодини, щомиті: зароджуються зорі, вмирають планети, народжуються і відходять у небуття люди.

Ось ви думаєте, що ви люди, а щомиті вас можуть підсмажити. Вона щомиті зривається, вчора перець у пральну машину вкинула. Щодня, щомиті щось може статися. Щомиті якесь імпровізоване дійство. Щомиті може статися непоправне.

Дрібнолисті кущики клубочилися, мов дим, та й взагалі все навколо пливло, гойдалося, щомиті змінюючи обриси. Ігор подумав, що смерть – це пульсар, який щомиті посилає нам свої сигнали, це – « Але треба щомиті стежити, щоб ніякі емоції, свої або чужі, не пошкодили його.

Гадаєте, що я щомиті наражаюся на смерть тільки заради того, щоб мені, Ступі, чи ще комусь там у районі чи в Бистричанах їлося смачно і спалося глибоко? Нехай ждуть щомиті смерті, нехай страх скручує їм кишки — по них прийдуть.

Сивоок поволі наблизився до візка, відкинув простягнену до нього Ситникову руку, сам заліз у луб’яний короб, сів так, щоб мати можливість щомиті зістрибнути і вдарити навтьок, Ситник смикнув за вожину, коняка поволі рушила, Родимове обійстя лишалося позаду, назавжди лишалося.

Але, як тільки вона це усвідомила, відчуваючи глибоко в собі перші безжальні поштовхи ненависного й солодкого поршня, то відразу усвідомила й ще одне – що це лише сон, і з нього можна щомиті прокинутися – варто лише забажати.