Як–то жили ми любенько! Раденька вже, якхто навстріч мені береться. А я думаю собі: «Як–то тепереиьки небожата мої кохані? – Сей…світ – як маків цвіт; як–то на тім буде! Якіто люди добрячі! Піду світ за очі, щоб мене й не знайшли, і не просили!» Бо таке в мене серце хибке, що й не встою, як знов проситимуть та молитимуть.
– Торкай гнідка, Якиме, торкай! ТоЯким занепалим голосом гомонить. “Якто ти там плавав колись?” – Гнідко, задравши морду й виставивши, мов човен, широку спину, плив тихо, раз по раз порскаючи та хропучи, а Яким, ухопившись за хвіст, ззаду підганяв гнідка, яктой намірявся звернути набік.
Але мені найбільше не подобалося в ньому те, що, як настане, було, субота, він після вечерні й почне нас усіх, якто звичайно буває, годувати березовою кашею. — Якто “що ж”? Дайте мені зятя — князя, а то умру, як не дасте! взяла та й приїхала, якто кажуть, не намислюючись. Вона, мабуть, догадалася, якато була сестра.