КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло – Тіні забутих предків
А що розсиплються серни, то ведмідь їх заверне, отак як вівці вівчарка. … Отак як би хукнув на скло, воно за пітніє, а потому щезне усе, наче нічого не було. … На храмах були люди та далекі роди, пінилось пиво, лилась горілка, злітались усякі новини з далеких гір, Іван обіймав молодиці, Палагну цілували чужі чоловіки – ото диво яке!