Ольга Кобилянська – Земля

А тут,- тягнув дальше й перебрав голос, неначе перед ним сиділо мале хлоп’я, яке обожав невимовною любов’ю,- тут післали тобі мамка їстки… Він силувався розв’язати клуночок своїми грубими мозолистими пальцями й розложити принесене перед ним.