Skip to content Багато, багато казав я йому, і казав сильно, несподівано розумно й переконливо… А він мені на відповідь, знай, тільки гладить свою руду бороду і, коли я переводжу дух, торочить: «Станеться… справдиться… Воно, звісно, так… а грошенята, будьте ласкаві… слід заплатити». – Хата є, огород є, та й грошенята, мабуть, водяться… не треба б на перший раз дуже й працювати… От би добре!» Оже Грицько, хвастаючи своею бувалістю, пишаючись своїми достатками, сам тепер думав не про убожество. …
Тягались вони, тягались, вимотували з їх грошенята, вимотували. 