Skip to content Ось завтра її честь, її ніжність, її сором кинуто буде між оті загороди, на потоптання й на поганьблення, і ніхто не збагне, якого болю завдано буде їй, сприйматиметься все ніби продовження нинішнього розкішного походу, високих молитов, розлунювання дзвонів П'яченци, радісних (а може, болісних?) гуків люду. Я підвів голову: уже цілий клас підсміювався, а Йванко Гуків, що сидів у кожному класі по два роки, крутив пальцем по скроні, й це означало, й криві смішки теж означали, що я написав дурницю; я шукав підтримки у вчительки, але й вона, висока й худа, затулила рот хустинкою, щоб не розсміятися. 