ЗАРУДНИЙ Микола Якович – На білому світі
зітхає столяр Никодим Динька з дитячими, довірливими очима. … – трясеться худеньке тіло Никодима.- Він спалив мою хату, а я йому в ноги должон кланятись, так? … Поки житиму, я до нього, каторжного, й словом не обізвуся… І Текля моя,- додає Никодим. … У його кабінетику покурювали Кожухар і Никодим Динька.