Володимир Винниченко – Записки Кирпатого Мефістофеля
Несподіване чуття сорому й ніяковости сковує мої думки й язик. … Нам соромно й ніяково так казати — ми ще не чоловік, і не жінка. … допомога» досягають своєї мети: Нечипоренко червоніє до такої міри, що навіть мені стає ніяково. … Коли я ловлю його погляд, він ніяково й запобігливо усміхається до мене, виставляючи дрібні, синюваті зубки.