Володимир Набоков – Лоліта Posted on by / 0 Comment Iз священним острахом й зачаруванням (король ридає з радощiв, сурми сурмлять, нянька п'яна) я знову побачив привабний запалий живiт, де мої на пiвдень спрямованi вуста мимохiдь зупинились, i цi хлоп'ячi стегна, на яких я цiлував зубчастий вiдбиток вiд пояску трусикiв – того нестямного, довiчного дня бiля Рожевих Скель.
