Skip to content Тоненька й маленька, тягала з печі чорні казани, місила колючі ячники, обпарювала руки по лікті в окропі, та все те з сміхом, у незбагненній радості, з приспівуванням то веселим, то й трохи сумним, як оте: «Ой кувала зозуленька, тепер не чувати; ой де я ся не родила, мушу привикати…» А отець Лісовський усе грозився неминучістю… 