Михайло СТЕЛЬМАХ – Велика рідня Posted on by / 0 Comment Іще перед натомленими очима війнуло заґратоване віконце, що починало просвітлятись, майнула чиясь чорна тінь, а потім це все відплило, віддалилось у глибоку безвість… От у неділю сидить вона на призьбі, радісними очима слідкує за Дмитром, що зіпнеться на ноги і знов упаде на зелений моріжок.
